Город «під градусом»
Була свята неділя. Свекруха пішла до церкви, а ми зі свекром лишилися вдома.
Після сніданку він мені, молодій невістці, дає наказ:
– Доню, а чи не змогла б ти в коморі брикет перекласти на інше місце?
Мені неважко, за хвилин двадцять упоралася з брикетом. Свекор мене похвалив і відправив до хати, а сам залишився у коморі. Повернувся звідти і через якийсь час знову просить йти до комори – зробити так, як було. Мовляв, свекруха так звикла і буде сердитися, що ми брикет зачіпали. Перекласти так перекласти.
Тут свекруха додому повернулася із церкви. У гарному настрої, на обличчі – сама побожність. Переступила поріг кухні, радо посміхнулася, похвалила мене, що обід приготувала.
– Ну, що там нового. Як церква? – питає свекор. – Лоба не розбила, поклони б’ючи?
– Що ти мелеш, безбожнику? Дихни-но! Де ж це вже встиг нализатися? – розгнівалася свекруха. А тоді в мене спитала:
– Дитино, батько виходив кудись з дому?
– Та ні, мамо, він у коморі порядок наводив, – зізнаюся я.
Свекруха спершу оторопіла, а потім кинулася в комору з криком:
– Так і там півлітру знайшов! Я ж її під брикетом прикопала... У нього нюх на горілку, як у пса!
Ще довго лаялася свекруха і мене сварила. Нарешті втомилася, ми сіли обідати. І вона почала іншу байку:
– Знаєш, дитино, що цей старий пеньок витворив минулого літа? Вигнали ми два бутлі самогону (на той випадок, якщо прийдеться когось із нас хоронити). Дай, думаю, заховаю горілку від гріха подалі. Виждала, коли цього ірода не буде вдома, й закопала бутлі на городі. Минуло місяців зо три. Поїхала я в місто дещо прикупити. Повертаюся, а мій чоловік уже п’яний, мов чіп. Яка ж це холера, думаю, його напоїла? А він мені каже: «Знаєш, жінко, вийшов я на город, бачу – наш пес бутля по огірках качає. Придивився пильніше, а то він, вража скотина, вирив того бутля, якого ти сховала, відкрив його – і вся оковита витекла. А ти мені чарки пошкодувала!» Боже ж мій, я глянула на город, і мені мало серце з грудей не вискочило! Цей окаянний викопав горілку, огірки й картоплю витолочив, а на бідного песика вину звернув! Отакий нюх має.
Марія РУДАК,
м. Житомир
| Comments: |
