Щоб не ділитися з дружиною заробленим, перевів гроші на рахунок коханки

З цією парою я познайомилася на застіллі у спільних знайомих. Повновидий статний мужчина років шістдесяти і літ на десять молодша невеличка жіночка, яка весь час намагалася «скочити» вище своєї голови. Ні у кого з гостей не було сумніву – вони подружжя. Певності додавала і постійна гризня Інгою свого супутника Ярослава. «Ох і гадюка ж мужикові трапилася, Господи прости» – поспівчував хтось за моєю спиною.

На святі Інга вдавала із себе багатотямущу бізнес-вумен. Емоційно розмахуючи руками, «кидалася» загальними фразами про податкову систему, про те, як привчити до праці лінивих робітників, та із особливим запалом повідала, якою має бути ідеальна жінка. Баба, як то кажуть, пальця до рота не клади – відкусить аж по лікоть. Чоловік, навпаки, був напрочуд скромним та непомітним, у всьому догоджав своїй мегері.

Застілля відгриміло, гості розійшлися. З часом усі забули один про одного. Та подруга, у якої ми й зустрілися, при нагоді завела про них мову.

– Пам’ятаєш Інгу та Ярослава, що були у мене на святі? – запитала. – Їх ще всі за чоловіка з дружиною сприймали? Так-от, зникла «благовірна», прихопивши ледь не всі його грошенята.

Виявляється, вони познайомилися близько п’ятнадцяти років тому, коли Ярослав започаткував власний бізнес і став торгувати дрібними речами на ринку. Чоловік вже багато років був одруженим і мав дорослого сина. Інга ж прийшла проситися на роботу продавцем: заплакана, змучена, нещасна… Чоловік-пияк останнє виносив з хати, а доньку віддала на виховання бабусі в село, бо й сама не знала, як кінці з кінцями зводити. Пошкодував бідолаху – і взяв працювати.

Нова продавщиця над роботою аж кипіла – жодного відвідувача не випустить із ятки без покупки. Ще сонце не встало, а Інга вже товар розкладає, та й додому йшла пізніше всіх ринкових торгашів. Ярослав не міг натішитися такою незамінною працівницею.

– Ох і поталанило мені з продавцем, – хизувався.

Бізнес приносив хороший прибуток, тож незабаром замість базарної ятки підприємець відкрив магазин у центрі міста. Через певний час утворилася і ціла мережа міжміських бутиків. Тепер Інга була головним бухгалтером Ярославової фірми. Всі фінансові справи повністю лягли на її плечі, чому вона неабияк раділа.

Ярославу доводилося часто та надовго відлучатися у справах бізнесу. Бухгалтерка, як його незамінний помічник, стала ледь не повноправною господинею підприємства: прибиральницю звільнила, бо підлогу не так мила, продавцю пригрозила без зарплати залишити, тільки-но спробує не посміхатися примхливим покупцям. За крутий норов підлеглі нарекли начальницю Тартилою Акулівною. І справді, працівників жінка порівнювала ледь не з рабами. Гнів змінювався на милість, щойно Ярослав повертався із відрядження. Тоді Інга була зі всіма привітна, люб’язна, про справи та настрій запитує та й до нього воркує, мов голубка.

Він возив її з собою всюди: на всілякі застілля до друзів та знайомих, на відпочинок, іноді брав на ділові переговори. Обвішував прикрасами, мов новорічну ялинку, квіти носив оберемками. Ледь не молився на неї. Інга ж, відчуваючи свою владу над коханцем, крутила ним, як хотіла.

– Він повністю мені підкорений, – втішалася. – Навіть у справах, що стосуються його бізнесу, останнє слово завжди залишається за мною.

Знайомі не раз застерігали Ярослава, радили відсторонити коханку від справ. Жартували, що без штанів вона його колись таки залишить. Він лише посміхався, був певний: Інга його нізащо не покине. У них же справжнє кохання, та й у бізнесі он як підтримує. Натомість жінка потихеньку робила свою справу. Бачачи, що Ярослав у неї «під каблуком», у всьому потурає, вмовила перевести частину заощаджень на відкритий нею рахунок.

– А раптом твоя дружина розлучатися надумає, доведеться віддати половину всього, – переконувала.

На цей же рахунок йшли і доходи від бізнесу. А щойно назбиралася кругленька сума, «любляча» коханка зникла невідомо куди.

– Заявляти до міліції Ярослав не став. Мабуть, все ще любить свою Тартилу Акулівну, – завершила розповідь подруга. – Розгрібається, бідолаха, з боргами. Позичає, щоб віддати, потім знову перепозичає… Словом, з глузду з’їхати можна. Постарів років на двадцять, а вона собі десь за кордоном живе, горя не знаючи.

Марія МАРТИНЮК

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>