Виростив дитину колишньої дружини котра його покинула

kolag_18_c

…Семен мешкав на околиці міста у власній хаті з матір’ю, а коли та померла, зостався сам. У райвідділі міліції, де він служив, прибиральницею була тітка Люся, яка хвилювалася за Семена, що засидівся в парубках, тож нараяла йому взяти квартиранток.

Дівчата прожили в нього осінь і зиму, а на весну одна вийшла заміж і переїхала.

– І я від вас, напевне, піду, – сказала Семенові друга, Таня. – Бо не зможу сама оплачувати кімнату.

– Та живи – платитимеш так само, – відповів на те Семен, бо давно вже закохався у неї.

– Ой, спасибі! – зраділа. – Але ви не думайте, я тільки до літа, а там…

***

Семен зі страхом чекав літа. І хоча він бачився з Танею лише рано-вранці чи пізнього вечора, коли вона готувала на кухні собі їсти, але й того часу йому було достатньо, щоб зачерпнути її солодкої аури існування поруч. На більше не наважувався.

Наприкінці травня сталася пригода, що повернула події в історії Семенового кохання у ще сприятливішу для нього течію. Їхнє відділення проводило рейд по місцях, де були спекулянти. Семенові з напарником випав так званий «товчок» на задвірках універмагу. Та тільки-но завернули туди, як там зчинився переполох, і юрба кинулась врозтіч. Семенів напарник кинувся наздоганяти молоду дівчину. І таки упіймав.

– Джинси продавала! – привівши її до Семена, доповів.

Серце Семенове тьохнуло: то була його квартирантка.

– Відпусти її, – наказав Семен. – Це моя сусідка.

– Як скажеш, – відпустив Танину руку той.

З рейду Семен повернувся пізно. У Таниній кімнаті світилося. Постукав у двері і, не дочекавшись дозволу, увійшов.

Дівчина сиділа на ліжку, обхопивши ноги руками. Підвела на нього очі.

– Що зі мною буде? Виженуть з інституту?

– Не знаю, – стенув плечима Семен. – Але доброго мало.

– Невже нічого не можна зробити?

– Можна. Виходь за мене заміж!

– Заміж?

– Вийдеш – і про цей випадок, крім нас і напарника, ніхто не знатиме!

– Але ж я вас не люблю!

– Подумай до ранку. Більше часу, на жаль, я тобі дати не можу.

Вибору в Тані, як потім сама йому сказала, не було.

***

Минуло три роки. Таня закінчила інститут, влаштувалася на роботу. Семен обожнював свою дружину, і щоб вона повірила у його велике до неї кохання, узяв на себе всю хатню роботу.

– Не хочу, щоб ти думала, ніби я тебе примушую до домашнього рабства! – все казав їй.

Семенові вже здавалося, що Таня якщо і не покохала його, то принаймні звикла. Але то лише йому здавалося.

– Я йду від тебе, бо покохала іншого, – заявила одного дня.

Ошелешений Семен довго не міг отямитися. Навіть не запитав, хто перейшов йому дорогу. Мовчки сприйняв її слова і відпустив без скандалу.

Минуло ще кілька років. Відтоді Семен Тані не бачив. А то якось зустрів біля школи, де працювала. Раніше тудою старався не ходити, а чого опинився там, і сам не знає.

Таня була не сама – з маленькою дівчинкою, певне, донечкою. Вела її у дитсадок. Непоміченим Семен пішов за нею. Та чужа тепер жінка й досі була йому найріднішою.

Він став приходити до дитсадка і потай милуватися ними обома, розуміючи, що це дурість, проте нічого із собою не міг вдіяти. А одного разу Таня не прийшла. «Мабуть, мала захворіла», – подумав. Але не побачив ні Тані, ні малої він і через три дні, і через тиждень. Не витримавши, пішов у садок запитати.

– Як? Хіба ви не чули? – ніяково перепитала вихователька. – Батьки дівчинки загинули в автокатастрофі, а її віддали у дитбудинок.

Удар для Семена був ще болючішим, ніж розлучення. Трохи оговтавшись, він захотів дізнатися подробиці трагедії. Навіщо це було йому? Що шукав у протоколах, підшитих до справи про зіткнення КамАЗу з «Жигулями», у якому їхала Таня з чоловіком. Були там і фотографії понівечених тіл. Залите кров’ю обличчя Тані виринало в його уяві, нагадуючи про минущість і нікчемність людського життя, лякаючи приреченістю та самотністю. Доки не прийшла рятівна думка – удочерити Танину сирітку.

***

Оленку ще в дитинстві прозвали Зайчиком. Чому? Не знає. Але чув у сиротинці, як приходив до неї, розмову малюків: «А у нашого Зайчика татом буде міліціонер!».

Дівчинка полюбила його, як батька. Була слухняною, старанно вчилася. Дорослішаючи, ставала копією своєї мами. Семен млів від щастя. Проте воно у їхній невеличкій сім’ї несподівано скінчилося: у чотирнадцять років Оленка змінилася – стала пізно приходити додому, іноді не ночувала зовсім. Ледве закінчила дев’ять класів. Пішла в ПТУ вчитися на перукаря. Покинула серед року навчання і зникла з дому. Семен насилу розшукав її через два тижні у помешканні підозрілого типа, на десять років старшого за неї. Заявила, що виходить за нього заміж.

– Але ж тобі тільки 16! Вас не розпишуть! – нагадав Семен.

– Розпишуть, бо я вагітна!

Обманула батька тоді, аби відчепився. Проте і її обманув той «женишок». Прийшла, плачучи, через два місяці. Просила вибачення. Сиділа якийсь час удома, обіцяла поновити навчання. Та знову взялася за своє. І так тривало, доки не принесла Семенові у пелені байстря. Щойно вісімнадцять їй тоді виповнилося. Дитину назвали Тетянкою – на честь бабусі. Так Семен став дідом. Якраз тоді на пенсію оформився, тож Оленка спихнула малу на його руки. Не ремствував. Така його доля.

А торік Оленка подалася в Італію, і зосталися вони з Тетянкою удвох. Та їм не звикати…

Микола ШМИГІН

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>