Замість консерваторії вибрала кохання і… колгосп

Софія ДУТКА із внучкою Софійкою

А він привів її у Верховну Раду СРСР

Софія Дутка із села Берлин Бродівського району – колоритна особистість, це відчувається навіть тепер, коли жінка уже на пенсії. Її знали і поважали не лише односельчани, а й найвідоміші постаті України, з якими разом голосувала за радянські закони у Кремлі – двічі обиралася до Верховної Ради СРСР. Багато людей їхали до неї по допомогу у великій скруті чи біді, бо знали, що не відмовить. З її голосом, який оцінили професори консерваторії, навіть могла вийти на велику сцену, але вибрала кохання і колгоспне поле…

Від тюрми врятувала багато людей

У Софії Василівни хворі ноги. Зрозуміло, за роки роботи у колгоспі здоров’я не додалося, а втратилося. Але на відміну від багатьох пенсіонерів, тим паче, хворих, не любить розповідати про свої болячки – такий уже характер у цієї комунікабельної жінки: веселий та оптимістичний. Чи є у неї ностальгія за минулим, коли була шанованою людиною? Цього у розмові не відчувалося. Як кожен з нас з теплотою згадує молодість, а пригадати є що.

Софія Василівна виросла у селянській сім’ї, не знаючи особливих статків. З дитинства привчена до роботи, вміла дати раду усьому, однак дуже любила співати. Тому ця голосиста дівчина брала участь у багатьох конкурсах. Софійку помітили викладачі Львівської консерваторії і запросили на навчання. Провчившись півроку, закинула спів і повернулася у село до коханого, який уподобав дівчину на весіллі, коли їй було всього13 літ. У 16 років Володимир покликав її заміж, і вона, не задумуючись (хоча її наречений не мав однієї руки), повернулася в село, перебравшись жити до свекрухи.

– Правду кажучи, я дуже хотіла бути лікарем, – пригадує молоді літа Софія Дутка. – Та за що я могла у ті роки вчитися? У селі люди жили бідно. До консерваторії мене запросили, але через любов покинула. Думаю, що чоловік звернув на мене увагу ще на весіллі теж за мій голос. Вийшла заміж, треба було йти на роботу. Свекруха підказала звернутися до голови колгоспу. Він мене відправив у ланку, а вже за рік, у 17 літ, стала ланковою. Чоловік спочатку працював у редакції в Бродах, а потім – у сільській бібліотеці. Ми з ним добре прожили, вже 12 років, як його немає. І свекруха у мене була дуже хороша. Вона мені у всьому допомагала і підтримувала. Я ніколи не шкодувала про свій вибір, що не стала співачкою. А от сільськогосподарський технікум у Золочеві закінчила.

У 29 років Софію Дутку обрали депутатом Верховної Ради СРСР дев’ятого і десятого скликань (1974-1984 роки) від п’яти районів Львівської області. Депутат у ті роки справді був впливовою людиною і міг вирішувати чимало питань як громадськості, так і окремих людей.

– До мене дуже часто приїжджали люди зі своїми проблемами, – розповідає Софія Василівна. – Нікому не відмовляла, бо через дурні закони, як і тепер, ламалися людські долі. Завжди із собою носила записну книжку – прохачі їхали і на поле. А бувало, вдосвіта мама будить (так називає свекруху – авт.), мовляв, приїхали люди. Поки вдягалася, вона їм робила каву, пригощала, а тоді вже я слухала їхню біду. З чим приїжджали? Найбільше просили за ув’язнених. Тоді за дрібницю могли посадити у тюрму. Якесь хуліганство – і вже хлопцеві «світило» кілька років. О-о-о! Багато людей витягла з в’язниці. Виходила на знайомих, які займали високі посади, навіть на Валентину Шевченко (державний діяч УРСР і СРСР – авт.), і справи переглядали.

У дуеті з Дмитром Гнатюком співала пісні для колег-депутатів

Сесії Верховної Ради СРСР, які проходили у Кремлі, жінка пам’ятає дуже добре. Тоді депутати працювали на громадських засадах, не отримуючи за це грошей. Але вирішувати справи їм було набагато простіше, ніж якомусь начальнику, особливо щось «вибити», «дістати». Це тепер депутати лобіюють лише свої інтереси, а тоді – колгоспні, місцевих громад, окремих людей.

– У Верховній Раді я входила у комісію з охорони здоров’я, головою якої був Микола Амосов, – про своє депутатство Софія Василівна розповідає без пафосу. – Доводилось «вибивати» обладнання для лікарень, трактори, комбайни й усяку техніку. А коли їхала в Москву, то ще мала цілий список, що кому купити в селі. Знаєте, як тоді трудно було з товарами, а в Москві – усе на полицях. Йшла в ЦУМ і там скуплялася. З мене сміялися мої колеги, коли допомагали тягнути сумки на вокзал.

Софія Василівна була знайома з багатьма відомими на той час людьми. А з народним артистом України і СРСР Дмитром Гнатюком у кремлівському ресторані часто співали дуетом.

– Якось наша львівська делегація на вечері завела пісню, тоді це було нормою, – пригадує Софія Василівна. – Мій голос, ясне діло, було чути найбільше. З іншого гурту встає Дмитро Гнатюк і підходить до нас. Тоді ми з ним познайомилися, і він запропонував заспівати дуетом. Вийшло добре, після того не раз виступали. Скільки ж я тоді ланковою отримувала, звичайно, грошей було обмаль. Ото Гнатюк, бувало, каже: «Може, заробимо?» – і організовував концерти.

І хоча у ті часи Софія Дутка була шанованою людиною, навіть державною особою союзного значення, проте з радістю прийняла незалежність України і вважає, що самі маємо будувати свою державу, говорити своєю мовою. Правда, бідкається, що нема кому будувати Україну – теперішні депутати не про людей дбають, а про те, як собі кишені набити.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Львівська область

Фото автора

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>