Archive by category Долі

Степан не говорить, руками не може нічого взяти, але в шашки його не обіграти

Степан не говорить, руками не може нічого взяти, але в шашки його не обіграти

Василю й Іванні Кульчицьким із села Острів Буського району на Львівщині доля послала важке випробування – їм довелося виховувати дитину-інваліда. Проте батькам навіть на думку не спало, щоб віддати сина у спецбудинок. Зараз Степанові уже 32 роки, і хоча він пересувається лише на візочку чи спеціальних ходунках, не може нічого взяти в руки й не говорить, однак його майже ніхто не може обіграти в шашки. А грає він ногами.

Read More

Всиновив свого хрещеника

Всиновив свого хрещеника

Шість років тому життя сім’ї Зеленюхів з Новояворівська круто змінилося. Хоча мали своїх трьох дітей, не задумуючись взяли на виховання сина та дочку куми, яка доживала останні дні. «Як можна було по-іншому?» – і дотепер дивуються. Хоч були й самі ще молоді: Іванові минуло 30, а Марії – 27.

Read More

У 105 років ходить до храму

У 105 років ходить до храму

Марія Тащук зі Стрілецького Кута Кіцманського району мешкає у невеликій старій хатині разом з правнучкою та її сім’єю. Незважаючи на поважний вік, 105-річна бабця має ясний розум та світлу пам’ять, лише недочуває. Аби не бути для рідних тягарем, сама дає собі раду: одягається, розчісується. Щонеділі ходить до церкви, тому, каже, й живе. Водії маршруток уже знають її, зупиняються й підвозять до храму. Зручніше вмостившись у кріслі, бабуся починає розказувати про своє життя.

Read More

«Не вбивайте мене, хлопці, в мене дітки маленькі»

«Не вбивайте мене, хлопці, в мене дітки маленькі»

Як розповіла Валентина Антонівна, пізніше вона вийшла заміж за сина Василя Мацюка Федося. Так поєднали долі діти «ворогів народу». Як далі склалося життя дітей Кондрашуків? Після приходу радянських військ Павла забрали на фронт. Відвоював і повернувся назад у Хопнів. Федора відправили у труд-армію в Челябінськ. Звідти він пішов добровольцем на передову, залишився живим. Зосталася найстаршою в сім’ї Валя. Як вона могла дати раду двом меншим братам? Люди намагалися допомагати. А тут у Віри на шиї з’явилась велика гуля. Повела Валя сестру у військовий шпиталь, що стояв неподалік у ліску. Подивився лікар і сказав: треба видалити нарив. Розпитав у Валі, хто вони і де живуть. Дівчина розповіла про все і на кінець розплакалася.

Read More

Поставили своїх дітей на ноги і в 50 літ всиновили семеро чужих

Поставили своїх дітей на ноги і в 50 літ всиновили семеро чужих

Марія Антонівна читала його не без сліз: «Добрий день, Мамо і Тату. З привітом до вас забута вами дитина, ваш син Сашко. Як ви живете, як ваше здоров’я? Я в серпні відпочивав на Чорному морі. Мама Марія сказала, якщо буду слухняний і добре вчитимуся, купить велосипед. Живеться мені дуже добре. Я щасливий, що не валяюся в інтернаті, як інші діти. Бо тільки в добрій сім’ї можна навчитися, як правильно жити. Нас у мами десять, і в неї вистачає сили, любові і терпіння на нас усіх, хоч їй вже скоро шістдесят років. А знаєте, я, мабуть, ніколи не зміг би так жити, як ви. Ви що мене ніколи не любили? Мені вас дуже шкода. Ви ж колись будете старенькі і залишитеся одні. Мамо і Тату, я все-таки надіюся, що з Божою поміччю ми колись будемо разом і я буду для вас надійною опорою в житті. Я б дуже хотів, щоб ви були справжніми батьками. Я молюся за вас. 4.08.2010».

Read More

«Горе, велике горе було…»

Борис Ревенко – відомий на Волині як автор, оператор та режисер багатьох документальних фільмів, в яких минувшина переплітається із сьогоденням, а через долю українців розкривається доля й самої України. Остання його кінооповідь «Отакеє моє життя» приводить нас на Черкащину, де пройшли дитячі та юнацькі роки відомого українського сподвижника В’ячеслава Чорновола, у села Вільховець, Гусакове, Єрки.

Read More

Життя врятував мамин золотий хрестик

Життя врятував мамин золотий хрестик

Комуністи нахабно заявляють, що під час панування їхнього режиму на теренах України не було ніяких репресій, ніяких голодоморів – це, мовляв, вигадки. Із одним таким літнім чоловіком довелося сперечатися на цю тему. Та коли став за приклад наводити свідчення своєї матері, а родом ми з Житомирщини, де голод скосив у тридцяті роки тисячі, а може, і сотні тисяч моїх земляків, опонент утік, не бажаючи, як висловився на прощання, слухати «неперевірені факти». Хотілося б, щоб він і багато інших прислухалися до живих свідків, таких як Зінаїда Василівна Дунець із Любешова, яка народилася у місті Ромни Сумської області.

Read More

Брат знайшов сестру через 25 років

Брат знайшов сестру через 25 років

Потрапивши до Володимир-Волинського дитячого будинку, в якому перебувала Тетяна до того часу, як її всиновила сім’я Долинюків із Замлич, він зрозумів, що до жаданої зустрічі із сестричкою залишилося не просто тридцять кілометрів, а кілька мільйонів ударів хвилюючого серця.

Read More

Дев’ять років прожив у льосі,і в ньому згорів

Дев’ять років прожив у льосі,і в ньому згорів

Під час пожежі у власному льосі згорів 61-річний Петро Хведькович із села Хорів Острозького району. За словами сусідів, чоловік вже дев’ять років жив під землею після того, як згоріла його хата. Вогонь щороку забирає сотні людських життів, і кожна смерть страшна, але у цьому випадку вразив й інший факт: як цей чоловік дев’ять(!) років прожив під землею? Невже він не був нікому потрібен? Ні рідним, ні односельцям? Невже жодна жива душа не думала, як живеться під землею Петрові? Чому він там заховався, як кріт у норі?

Read More

Нехай святиться ім’я Ваше, мамо, на віки вічні…

Нехай святиться ім’я Ваше, мамо, на віки вічні…

Уже вісімнадцять років немає на цьому світі моєї матері Афанасії Іовни Хотимчук. У селі її називали просто – Фанаська. Вона не любила такого звертання. Їй більше подобалося Фаня. Мені так хотілося змусити всіх, щоб називали маму саме так. Не виходило. Минають роки, здавалося б, час лікує душевні рани. Та ні. Чим далі, тим більше ятрить серце біль утрати, тим яскравіше я бачу, як багато для мене мати зробила, розумію, що нічого б я в житті не добився без неї. Тому ще і ще раз низько кланяюся перед пам’яттю найдорожчої і найріднішої мені людини.

Read More