З Галиною Іванівною завжди цікаво посидіти за чашкою кави – нарозказує всього, аби у голові втримати. Ще й жартівниця – подасть усе так, враз настрій піднімається. Тож не дивно, що до неї тягнуться не лише подруги, а й просто знайомі. Цього разу за розмовою, згадавши своїх прабатьків, мова якось перейшла на їхні стосунки, мовляв, колись [...]

– Господи! Як наше життя може повернутися, ми навіть ніколи і гадки не маємо, – сказала Світлана, дивлячись, як Сергій порядкує у її господі. – Чи могла я коли подумати, що стану матір’ю для стількох дітей, що і мені доля подарує прекрасні миті жіночого щастя… – Ти це заслужила. Скільки винесла, витерпіла – і ніколи [...]

– Ну, як ви? Ваші діти? – неймовірно зраділа зустрічі з колишньою вчителькою, коли побачила її далеко від дому – аж у Карпатах. Тож, звичайно, запитала її про дітей, які роз’їхалися з рідного села хто куди. Знала, що донька-лікар живе у Києві, а син-геолог після закінчення університету подався аж на Камчатку. – Мені за сімдесят, [...]

І з дитбудинку не забирати Коли я вступила до інституту, батько поставив єдину умову – ніякого гуртожитку. Дуже вже хвилювався, щоб улюблена дочка не втратила честь та гідність далеко від рідної домівки. Сказав підшукати хорошу однокурсницю і домовився про житло – зняв кімнату в квартирі сімейної пари пенсійного віку. Господар Іван Опанасович –здоровезний дядько, який [...]

Маруся зі Степаном побралися після війни. Спочатку жили у його батьків – вони мали чималий на той час дім, до якого прибудували одну кімнату з окремим входом. Там по черзі оселялися їхні десятеро дітей, коли виходили заміж чи одружувалися. Згодом молодята спромоглися купити стареньку хатину, а лише через п’ятнадцять років, коли старша донька вже поїхала [...]

Марія не була такою вже красунею, щоб на все село. Але що росла єдиною дочкою у заможних за сільськими мірками батьків, то була вигідною нареченою. Сором’язлива, спокійна у дитинстві – ніхто і подумати не міг, що вона «нерозквітлим пуп’янком» – так спересердя сказала бабця – в 16 літ захоче заміж. Коли ж сімейство дізналося, за [...]

Рита, переступивши поріг батьківської хати, завмерла. Вона не могла сюди зайти останні десять років. Як вона скучила за подвір’ям, колись встеленим споришевим килимом, що лагідно студив ноги у літню пору. Тепер тут все по-іншому – євроремонти знищили все те, що було зроблено руками батька. Він любив своїх доньок і подумати не міг, що життя зробить їх найбільшими ворогами через оцю його хату…