Сталося це років десять тому. Ми з Ірцею (моя найкраща подруга) навчалися у випускному класі. Наближалися екзамени, напруження зростало. Аби трохи відволіктися від шкільних проблем, Іринині батьки запропонували нам поїхати з ними на два дні на пікнік на дачу. Ми радо погодилися.
Намагаючись зрозуміти, що з нею коїться, Людмила ходила і до ксьондза, і до батюшки. Ксьондз радив: «Приймай, але тільки травами лікуй, а карти не кидай». А батюшка взагалі сказав, що вона велика грішниця, бо не можна передбачати майбутнє. «У тебе щось вселилося», – казав він.
Далі …