Дівчина закам’яніла з іконою Миколая-чудотворця на чотири місяці

Колаж

Коли минулого року брат, який приїхав у гості з далекої Самари, розповідав про життя-буття російських простих громадян – це, звичайно, було цікаво послухати. Але найбільше запам’яталася історія про дівчину Зою і те, що з нею сталося 55 років тому, коли місто ще мало назву Куйбишев.

Танець з образом

– Мій тесть родом із села, яке за де-кілька кілометрів від міста. Він нам ще раніше розповідав ту надзвичайну історію, але особливо вона зацікавила самарян, коли про неї зняли документальний фільм зі свідками й очевидцями тих подій на вулиці Чкалівській, – розпочав Міша.

Зоя виховувалася у віруючій сім’ї, але, як і уся тодішня молодь, потрапила під вплив комуністичних ідей. А тоді що пропагували? Бога нема, тому атеїзм став поширеним явищем. Перед Новим роком дівчина попередила батьків, що зустрічатиме його вдома із заводськими друзями. Мама просила доньку в піст не грішити і в хаті ніяких забав не влаштовувати, але та не послухала. Батьки не змогли дивитися на цю «розпусту» і пішли на ніч до родичів. У Зої зібралося більше десяти людей. Але хлопець, з яким вона зустрічалася, чомусь не прийшов. Дівчина дуже розхвилювалася, стала надто збудженою. Коли почались танці, вона підійшла до невеличкого іконостаса в кутку й зняла ікону Миколая-чудотворця. «Якщо не прийшов мій Микола, танцюватиму із цим», – сказала вона. Навіть невіруючі молоді люди знітилися перед такою Зоїною витівкою й вмовляли цього не робити. «Якщо Бог є, то хай мене покарає», – зухвало відреагувала на зауваження і пішла з іконою в танець. Молодь пригнічено дивилася на це, а коли, зробивши декілька кругів, Зоя закам’яніло зупинилася на місці з притуленою до грудей іконою, то усі теж деякий час не могли зрушити з місця. Згодом компанія з жахом вибігла на вулицю.

Лікарі «швидкої», які приїхали на виклик, були безсилі, більше того, вони навіть не ввели укол, бо тіло стало наче стальне. Відірвати її від підлоги теж ніхто не зміг – дівчина ніби до неї приросла.

Чутки про це дуже швидко розійшлися не лише містом, а й по навколишніх селах, а згодом і по всій області. Сюди йшли юрби людей, аби подивитися на таке чудо.

Будинок, з наказу влади, оточила міліція, яка чергувала тут цілодобово, навіть у самому приміщенні завжди перебував один їхній працівник. Бабуся-очевидиця, яку зняли у документальному фільмі, розповідала, що коли підійшла до будинку й запитала міліціонера, чи правда тому, про що всі балакають, той зняв свій кашкет – і вона побачила, що він увесь сивий. «А мені лише 28 років!» – так відповів на її запитання чоловік.

Хто покарав, той помилував

Мама дівчини була у розпачі. Жоден священик, який приходив сюди, не міг нічого вдіяти і навіть забрати ікону з рук. Дівчину пробували відірвати від підлоги, вирубуючи це місце – і з того нічого не вийшло. Жінка тоді написала листа Пат-ріарху Алексію І, який прислав їй з Москви відповідь: “Хто наказав, той помилує”. Тоді уповноважений у справах релігії Росії зателефонував єпископу Куйбишевському Ієроніму й попросив, щоб той оголосив з амвону, що ніякої закам’янілої дівчини в місті нема. З розповіді секретаря єпископа відомо, що владика відповів: “Я оголошу, але дозвольте піти і самому побачити”. Йому зателефонували і наказали нікуди не йти і нічого не оголошувати. Комуністи називали цей факт “позорным для партии явлением», а народ тоді масово пішов до церкви. Ті, що були не хрещені, хрестилися, а невіруючі повірили в Бога.

І ось сюди дістався ієромонах Серафим (Полоз), відомий тоді у тих краях. Він зумів взяти з рук Зої ікону й поставити її на місце. При цьому старець сказав: “Тепер треба чекати знамення у Великий день (на Пасху). Якщо цього не станеться, то недалеко кінець світу”. Пізніше стало відомо, що саме йому був голос, який наказав піти й забрати ікону. Але після цього в отця виникли неабиякі проблеми. Влада, яка й раніше дуже прискіпливо ставилася до старця, розпочала на нього гоніння. Закінчилося тим, що його ганебно звинуватили у гомосексуалізмі, на той час це був кримінальний злочин, і старця змогли засудити, незважаючи на те, що Патріарх Алексій І (з 1945 до 1964 року займав цей церковний пост) назвав це звинувачення наклепом. Після відбуття терміну він призначив старця на прихід в Сиктивкар (Комі АРСР), де батюшку дуже любили.

Перед Пасхою до міліціонерів підійшов старий чоловік і попросив пропустити його в будинок Зої. Ті, відмовивши спочатку, на саме свято Благовіщення його все-таки пропустили. Охоронець пізніше розповів, що чув, як цей старець звернувся до Зої: “Ну, що – втомилася стояти?” І ще цікаво, що з хати він не виходив – його просто не стало. Міліціонери, роздивившись образ, зізналися пізніше, що цей старець дуже по-дібний до Миколая-чудотворця, який був на іконі. Зоя “ожила” (хоча серце її не переставало битися) в ніч Світлого Воскресіння Христового, після того, як простояла 128 днів. Вона нічого не говорила, лише постійно повторювала: “Мо-літься! Страшно земля горить! Моліться! Весь світ у гріхах гине!” Лише на запитання, хто її годував весь цей час, відповіла: “Голуби”.

Радянська влада через якогось вченого підтвердила цей факт. Пояснивши такий надзвичайний випадок у пресі “особливим протіканням правця”, який ще не відомий науці. Хоча всім зрозуміло, що не правець був причиною цього чуда, а дії Бога, який таким чином утверджував віру, щоб позбавити багатьох людей від гріхів.

А що стосується долі Зої, то вона невдовзі після того, як заговорила і її змогли покласти в ліжко, померла. Самарське єпархіальне управління зараз намагається відшукати ту ікону Миколая-чудотворця, яка стала причиною цього дива.

Олеся ХАРЧУК

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>