Брат знайшов сестру через 25 років
У цьому йому допомогли друзі-байкери
Батьки відмовилися від двійнят ще в пологовому відділенні. Їх віддали в дитбудинок, а потім хлопчика і дівчинку забрали в різні сім’ї. У різні куточки України. Та шляхи Господні невідомі, і через багато років вони привели хлопця з Київщини на Волинь, у село Замличі Локачинського району до його сестри Тетяни Долинюк.
Наприкінці 1995 року замличівців облетіла звістка про те, що їхні односельчани – подружжя Надія та Святослав Долинюки – вдочерили восьмирічну дівчинку. Тетянка одразу влилася в учнівський колектив, ніколи не замикалася в собі, завжди була душею компанії. Лише коли однокласники заводили мову про своїх сестричок та братиків, на її обличчі з’являлись крапельки дитячої заздрості. Її батькам ще при удочерінні повідомили, що дитина – одна із двійнят, і вони цього від неї не стали приховувати. Тому Тетянка запевняла своїх однокласників, що вона також має брата, а коли виросте, то неодмінно його знайде.
Минав час. Дівчина вийшла заміж, народила двох діток. Але часто її переслідували думки: «Як живе брат-близнюк? Чи з ним колись зустрінеться?»
У 1991 році сім’я Коваленків з міста Миронівка Київської області ще немовлям всиновила хлопчика, який перебував на той час у Боярському дитячому будинку. До сьомого класу Євген навіть не підозрював, що його люблячі батьки не рідні. Та повертаючись одного разу зі школи, почув, як неподалік від нього голосно гомоніли дві жінки. «А отой їх дітдомівець тепер…», – показала в його бік одна з них. Про що йшла мова далі, він не став дослухатися, а з образою вигукнув: «Я не дітдомівець, у мене є мама і тато!». Євген побіг додому й розповів про почуте. На очах у мами виступили сльози, і, щоб не ранити її, син перестав допитуватись далі.
Коли Женя одружився, батьки самі повернулися до цієї розмови. Так чоловік дізнався, що він – уродженець міста Бровари Київської області.
Після відвертої бесіди з батьком і матір’ю цього літа чоловік взявся за пошуки біологічних батьків. Він прекрасно розумів, що до них не має почуттів, але хотілося зустрітися з людьми, які подарували йому життя, й подякувати за це.
У дитячому будинку вразили новиною: він – із двійнят, десь у нього є сестра. І розпочалися пошуки. Пороги не одного дитячого будинку довелося оббивати Євгенові, аби дізнатися, де мешкає його сестра.
Женя – байкер, тому підмогою й підтримкою у його митарствах були друзі-байкери. Відстань від Києва до Володимира-Волинського вони долали разом з ним на мотоциклах. Як дізналася пізніше, у байкерів існує закон «Один за всіх, всі за одного», якого вони свято дотримуються.
Потрапивши до Володимир-Волинського дитячого будинку, в якому перебувала Тетяна до того часу, як її всиновила сім’я Долинюків із Замлич, він зрозумів, що до жаданої зустрічі із сестричкою залишилося не просто тридцять кілометрів, а кілька мільйонів ударів хвилюючого серця.
У Замличах швидко знайшов оселю Долинюків. На подвір’ї спершу побачив маму Тані. Пояснив, хто він такий, і насамперед запитав дозволу в неї на цю зустріч. Не стримуючи сліз, Надія Степанівна запросила дорогого гостя до оселі. У перші хвилини знайомства Тетяна дещо розгубилася, але швидко опанувала себе і міцно обійняла брата.
– Це була хвилююча мить, – не приховує емоцій Таня. – Коли почула від мами, що Женя мій брат, ні на мить не засумнівалась у цьому. Він розповів про себе, показав сімейні фото. У мене з’явився брат, рідна кровиночка, а у моїх дітей – дядько та двоюрідні брати. Найбільше здивувалася, коли дізналась, що у нього є родимка на коліні лівої ноги, як і у мене.
Обійнявши сестру, Женя приєднується до нашої розмови.
– Чим менша відстань відділяла мене від рідної людини, тим тривожніші думки закрадалися: а раптом сестра не захоче зі мною спілкуватись. На щастя, цього не сталося, тепер ми одна сім’я.
Завершуючи розмову, Євген додав: займаючись ретельними пошуками, дізнався, що мама, яка народила їх, три роки тому померла. Він уже відвідав її могилу. Про батька поки нічого не відомо, але Євген запевняє, що знайде і його.
Мар’яна ГОРДІЙЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
